В'їжджає цар в Єрусалим,
Не на коні, не на верблюді…
Ще не волають: «Розіпни!!!» —
Одежу розстеляють люди
Та гілля пальмові несуть,
І хоч не розуміють суть —
Взивають з трепетом: «Осанна!
Благословен грядущий Цар наш!...»
Та на Голгофу — Його путь…
Він знає, що скінчились дні!
Тут царювати Він не буде…
Він вознесеться від землі
Розп’ятим, щоб здійснилось чудо…
«Спаси Себе, якщо Ти — Син!» —
Гукає натовп знавісніло…
У темряві — Єрусалим,
А на хресті — розбите тіло…
Стікає по краплині кров…
Він дихати не може вільно…
Це Божа явлена Любов
За нас страждає добровільно!!!
Яка ж то біль! Яка ганьба…
Розп’ятий Він поміж злодіїв…
І кожен подих — боротьба!
«Прости — не відають, що діють!»
Кров Агнця кличе до людей!
Вона вже зібрана у Чашу…
Чи косяки своїх дверей
Ти кров’ю Господа помажеш?!!
Левицька Галина,
Україна
Вірші й прозу писала з дитинства. У вирі життя і турбот моя квітка зів'яла, засохла... В 2003 році я зустріла Ісуса. Я дякую Богові, що Він не раз провів мене долиною смертною і дав нове життя. Дух Святий дає мені натхнення любити, радіти, писати...
Вийшла з друку моя перша книжечка з дитячими християнськими оповіданнями. Українською мовою. Повнокольорова. Замовити можна за тел. 0972665447 Моя сторінка в фейсбуці:
https://www.facebook.com/profile.php?id=100001665337155
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.